Сьогодні знайдуться в Україні небагато людей, які зуміють обґрунтовано пояснити, чому головне свято Весни має три назви – ВЕЛИКДЕНЬ, ПАСХА або ж ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОСОВЕ. Більшість же людей над цим навіть і не задумуються.  В той же час свята ці абсолютно різні як за часом виникнення, так і за своєю суттю та обрядовістю.

ВЕЛИКДЕНЬ – свято, час виникнення якого губиться у сивій давнині. Дослідники визначають йому на наших землях не менше 7000 років. Уже в цей час визначилася космологічна сутність свята, склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербиці, розпис писанок, випікання Великодньої Бабки тощо. Відзначалося як свято Весняного Сонця і Природи, що відроджувалась після зимового сну, як свято Перемоги Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, Сонячного Світла Весни над нічною темрявою Зими. Безпосередньо свято ВЕЛИКОДНЯ відзначалося відповідно до астрономічного положення Сонця – під час весняного рівнодення, коли день ставав довшим за ніч. Період святкування охоплював цілий цикл свят, пов'язаних одне з одним, але різних за обрядом проведення, змістом, значенням тощо. Так, окрім ВЕРБИЦІ, яка передувала ВЕЛИКОДНЮ, святкувались також окремо НАВСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, РАХМАНСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, РУСАЛЬНИЙ ВЕЛИКДЕНЬ тощо. Кожне з цих свят є оригінальним і неповторним за обрядовістю. Можна тільки дивуватися та захоплюватися мудрістю Наших Предків, що відкрили космологічну сутність свята ВЕЛИКОДНЯ на тисячоліття, на весь період існування Сонячної системи, незалежно від чиєїсь волі, змін у політичній чи релігійній орієнтації.

Великдень - це дуже давнє свято, яке зародилося в часи славетної Трипільської культури. Уже тоді визначилася космогонічна сутність цього свята, склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербиці, розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки) тощо. Воно відзначалося як свято Весняного Сонця і Природи, що відроджувалась після зимового сну, як свято Перемоги Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, світла Весни над темрявою Зими. 

ПАСХА – це свято пов'язане з виходом юдеїв з єгипетського рабства. Назву "пасха" святу дало гебрейське слово "pesach" (перескочення). При цій події, за Біблією, Бог Яхве повбивав в "єгипетській землі кожного перворідного від людини аж до скотини". Щоб не зачепити своїх бого (яхво) обраних і не понищити юдейські сім'ї, він наказав їм помазати свої двері кров'ю жертовного ягняти. Ці будинки він обминув (перескочив) і на відзнаку цього наказав юдеям у всі часи святкувати свято Пасху – перескочення (Книга Вихід, 12. 1-14). Як бачимо, в основу свята Пасхи покладено біблійну легенду про вихід юдеїв з єгипетського рабства, отже це свято ні за суттю, ні за обрядовістю не є і не може бути українським.

ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОСОВЕ – це свято почали відзначати порівняно недавно. Рішення щодо необхідності святкувати ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОСА виніс Нікейський собор у 325 році н.е. Відповідно на Україні це свято почало впроваджуватися лише після насильницького хрещення Русі у 988 році. Як бачимо, в основу свята покладений міф щодо воскресіння Ісуса Христоса. Отже, ні місце виникнення цього християнського свята, ні суть його, ні обрядовість не мали при своєму виникненні ніякого відношення до України.

Українців ніколи не можна було назвати християнами у повному розумінні цього слова. Християнство, принесене наприкінці першого тисячоліття в Україну, не змогло повністю перемогти дохристиянські культи, що сповідували українці тисячі років до цього. Вірування, обряди й просто забобони українців з точки зору сучасної людини можуть виглядати дивними і навіть смішними, але неможливо не погодитись, що вони несуть у собі щиру безпосередність й красу, яку, на жаль, ми сьогодні втрачаємо.

 У Чистий четвер в хаті вже все було пороблено, побілено. Чистого тижня люди самі очищалися й очищали худобу, оселю й подвір’я вогнем і водою. До Чистого четверга ще можна було щось робити, навіть в полі сіяли, тому що вважалося: якщо посієш на Чистому тижні, все буде гарно родити.

Але в четвер не можна було торкатися землі, тому що вважалося, що в четвер душі предків виходять, щоб разом із живими святкувати Великдень. На Великдень не поминали мертвих – вважалося, що немає того світу й цього – є один світ, і всі святкують.

До схід сонця у Чистий четвер молоді люди й хворі бігли до річки й купалися. Купали й дітей із зіллям, що було посвячене на Маковія. Вважалося, що у цей час вода чиста – але треба було прийти ранесенько, поки ворон не покупає своїх вороненят.

Потім палили сміття, якого багато збиралося після зими. Хотілося очистити землю від старого, щоб росло щось нове. На Гуцульщині й Слобожанщині зберігся старий обряд "спалювання діда" – знаючи, що души предків будуть виходити, вони "гріли діда".

Готуючись до Великодня, київські господині, крім різноманітної великодньої випічки (бабок та пирогів), обов’язково робили сирні бабки. Власне, саме сирна бабка, котру готували останньою, вважалася найвишуканішою, її старокиївський рецепт називався «княжа» («князівка», «князівна», «Либідь», а ще — «підперезана»). З ніжним смаком та вигадливими прикрасами, ця бабка й раніше робилася порівняно швидко, а з сучасними продуктами — взагалі за півгодини. Справа в тому, що цей оригінальний рецепт не потребує ані варки, ані відтискання сиру: бабка формується з сирної маси, добре вимішаної зі сметаною, котру збивали з цукровою пудрою, ваніллю та цедрою, крихким печивом (раніше використовували крошку спеціальних коржів), сухофруктами та горішками, а також і шоколадом. На прикраси, котрі викладали у вигляді хреста, йшли цукати знаменитого київського сухого варення, виливали й шоколадні хрестики, які знімали за святковим столом дітям. Сирну бабку викладали гіркою на святковому блюді, й оздоблювали «короною» (обгортали широкою стрічкою пергаментного паперу, розмальованого великодніми символами та зверху підрізаного зубчиками). Обгорнуту паску «підперезували» — звідси й одна зі старих її назв — підв’язували, роблячи їй легку, ледь помітну «талію» мереживом, переплетеним з віночком квітів та «щасним» намистом. «Щасне» намисто було необмінним атрибутом багатьох сакральних звичаїв у старому Києві. Щасне — від слова щастити, адже цим намистом користувалися для запитання дівочої долі, поколіннями передаючи від матері до доньки. «Щасні» намиста виготовлювалися за старовинними технологіями: керамічні намистини покривалися різнокольоровою, часто напівпрозорою глазур’ю, та вручну розписувалися символами життя, кохання, народження. Наприкінці зими у старому Києві дівчата йшли на київські гори зі своїми намистами, та, стаючи обличчям до Дніпра, кидали їх вниз зі схилу, приговорюючи: «Намисто, намисто, подай мені звістку!» Прикраси падали вниз на схили у сніг, а навесні, коли розтеплювалося, сходив сніг та починали зеленіти пагорби, намисто годилося відшукати, але вже наодинці. Зачепити чуже намисто вважалося вчинком не лише негідним, але й вкрай небезпечним: адже тоді всі гріхи й негаразди як господині намиста, так і всього її роду переходили на того, хто доторкнувся до не свого. Тлумачили ж вістку намиста таким чином: якщо воно лягло на траву, і крізь нього проросли квіти — чудовий знак на кохання, а якщо пораховані галузки зелені були парні — то ще й на шлюб протягом року. Якщо намисто зачепилося й повисло на кущах чи підліску — судженого не чекати цього року. Якщо намисто переплуталося жужмом — на плітки. Найгіршою ознакою було, якщо намисто розривалося — це віщувало смерть. Але і в такому разі дівчина мала другий шанс: якщо їй вдавалося зібрати розкидані намистини, доля мала скоритися! Цікаво, що використання щасного намиста у гаданнях та як прикрасу-родовий оберіг на сакральних стравах продовжилося з язичницьких часів (ним обв’язували весільний хліб) в пізніші.  Оскільки щасне намисто, неодмінний свідок ламання шлюбного хлібу, тепер ще й багаторазово святилося разом з бабкою, то вважалося особливо цінним.

Перед освяченням в центр сирної бабки слід встромити запалену свічку з маленьким серветковим «комірцем», цю свічку засвічують й сідаючи за великодню гостину. Ріжуть сирну бабку товстою шовковою ниткою або просто відділяють порції великими ложками. Княжа бабка готується з сюрпризами — в неї кладуть маленькі символічні подаруночки (фігурки, монетки, каблучки, тощо), щоб вистачило на всіх. Серед всіх інших великодніх страв княжа паска, мабуть, є одним з найдоступніших рецептів для спільної з дітьми (навіть маленькими) творчості, під час якої — особливо підходящий настрій розповісти про свято, українські традиції та звичаї, а, можливо, й вигадати свої. Те саме стосується й спільного виготовлення великодніх яєць. Крім класичних українських писанок, дряпанок і крашанок, в старому Києві славилися й місцеві оригінальні техніки. Про частину з них більш відомо: наприклад, оформлені бісером сувенірні яйця можна й зараз купити в столиці. Раніше саме їх називали «райськими». Правда, нині традиційна київська, дуже вишукана бісерно-лакова техніка дещо спрощена, однак, трапляються й вигадливі варіації у продовження старокиївської традиції. Такі яйця раніше розписувалися кольоровим лаком, а візерунки викладали дрібним різнокольоровим напівпрозорим бісером. Бідніші кияни використовували підфарбований білок та фарбоване дрібне пшоно. Не меншою популярністю в старому Києві користувалися техніки «подільська пістря», мережанки та шнурівки. Пістрею називалася напівшовкова тонка тканина з дрібними квітковими візерунками, котру виробляли на київському Подолі. Практичні киянки залишали обрізки цієї квітчастої тканини, щоб виклеювати аплікації на великодніх яйцях. Вирізані з тканини квіточки-листочки клеїли на білі чи руді яйця або крашанки з допомогою завареному крохмалю або білку, доповнювали блискітками. Для прикрашених таким чином яєць робили «кубельце» — на плетену з лози тарілку по краю підв’язували стрічкою підфарбовані пір’ячка. Мережанками назвалися великодні яйця, прикрашені натуральним мереживом. Його витягали вологим праскою трохи по дузі та опоясували, приклеюючи на білі чи кольорові яйця. Кубельця під мережанки теж виготовляли спеціальні — плели гачком білі або різнокольорові серветки з припіднятими гофрованими краями, туго крохмалили. Також вдавалися до техніки «шнурівка»: на яйця наклеювали візерунки з кольорових шнурів або товстих ниток. Популярними були малюнки «сонечко» (спіралька з промінчиками), хвиляста сварга, зигзаги. Досі в Києві продаються виготовлені за прадідівськими взірцями великодні кошики для бабок та інших смаколиків: їх верхні частини виготовлялися нещільною сіткою з використанням фарбованої лози, в яку вплітали квіти, стрічки, мереживо, обов’язково з вербовими гілками, освяченими у Вербну неділю. Накривали такі кошики білими мережаними рушниками з вишитими золотими шовковими хрестиками.

Зранку Великодня треба було подивитися на сонце, тому що вважалося, що в цей день сонце сміється, сонце скаче, сонце грає. Це був ритуал, молитва.

Коли приходили додому, вмивалися, особливо діти й дівчатка. У миску із водою клали посвячену крашанку і гроші – щоб бути красними, здоровими й багатими. Перед тим, як зайти з кошиком до хати, господар йшов до худоби і обов’язково торкався всіх кошиком, промовляючи: "Щоб ти була така пишна, худібко, як та паска пишна".

Трапеза було ритуалом. За столом згадували людей, що в дорозі, господар був як жрець – він промовляв, він говорив, він перший до їжі. Всі бажали один одному дожити до наступного Великодня. Це було основне бажання – щоб від Великодня до Великодня все було гаразд.

До великоднього кошика клали, перш за все, ритуальні страви, які треба було обов’язково спожити при святковому столі. Це – бабка й крашанки. Писанки не споживали. Крашанок треба було приготувати багато – їх дарували дітям, роздавали тим, хто приходив вітати із святами і т.д. Подекуди крашанку розрізали на стільки частин, скільки членів родини сиділо за столом, на маленькі шматочки. Це був певний символ. А потім вже собі брали, хто скільки хотів.

Були в кошику й страви з свинини. Це могло бути запечене ціле порося із хрониної в роті, або просто шинка. Мало бути сире сало, не солене – для того, щоб впродовж року можна було ним лікуватися. І сало солене, яке споживали. Повинна була бути й ковбаса – та ж свинина.

Обов’язково мав бути хрін, який, як правило, їли з яйцями. Подекуди робили хрін з буряком. Було ще дуже багато різного зерна. Обов’язково посвячували мак. Маком обсипали оселю й подвір’я від нечистої сили. Посвячували пшоно, яке потім давали їсти курчаткам.

Святили й ножа, яким розрізали паску, посвячене поросятко й решту. Але ніж святили не тільки для цього. В дорозі чумаки захищалися від нечистої сили посвяченим ножем, причому, посвяченим не один, а багато разів. Крім того, всі жінки, які допомагали людям, бабусі-шептухи, повитухи користувалися таким ножем.

Кошик накривали одним й тим самим рушником впродовж багатьох років, і той посвячений рушник був дуже помічний. Ним підв’язували породіллю, коли вона не могла розродитися, його використовували досить часто.

Всі святкування супроводжувалися привітаннями з розбиванням писанок і триразовими поцілунками

Паска – це «сонячний» слов’янський калач

Ще в давнину мешканці Русі, святкуючи перемогу світла над темрявою у рівнодення (або  Великдень), пекли спеціальний коровай, який був своєрідною жертвою божествам. Чим калач був вищим та кращим – тим був більшим урожай та приплід худоби. Цей давній український звичай, який із запровадженням християнства дещо трансформувався, насправді не має нічого спільного із випіканням пісної єврейської паски, як багато хто вважає.

Писанки малювали ще до хрещення Русі

Не можна стверджувати, що традиція писанкарства прийшла до нас із християнством, адже найдавніша керамічна писанка, знайдена археологами, датується ІХ століттям. А це майже за 100 років до хрещення Русі. Яйце для людей було символом сонця та народження нового життя, тому і дарували його одне одному саме на Великдень. А орнаменти, якими прикрашали писанки, мали дуже важливе значення й несли в собі зашифрований зміст.

Гаївки – язичницька традиція прославляння природи

Усім нам знайомий ще з дитячих років звичай водити гаївки (або ж по-іншому веснянки) насправді не має нічого спільного із християнством. Хоч і підтримується в Україні як греко-католицькою, так і православною церквою. В жодній з традиційних гаївок нема слів про Христа, про Бога, про воскресіння. Натомість постійно згадується природа, сонце, весна, пробудження всього живого і т.д. Це збереглось ще з давніх часів, коли слов’яни святкували прихід весни й звертались до божеств з проханням про родючі землі та багатий урожай.

Освячення великоднього кошика – жертвоприношення божествам

Принаймні, походження цієї традиції саме таке. В давнину язичники задобрювали своїх богів, влаштовуючи різні ритуали із жертвоприношенням їжі. Тепер замість цього ми освячуємо великодній кошик, стравами з якого розпочинаємо святкову неділю. До слова, його наповнення не дуже й змінилось. Яйця, святковий калач (паска), м`ясо, хрін, сир – всі ці продукти входили у звичний для наших предків раціон.

Обливання водою – давній обряд очищення

Бешкетна традиція обливаного понеділка, яка, щоправда, збереглась переважно на Західній Україні, насправді ж має серйозне підґрунтя. В давнину хлопці на наступний після  Великодня день також обливали дівчат  водою. Це вважалось побажанням краси та здоров’я, адже воду наділяли магічними властивостями, і вона мала змити із собою всі хвороби та біди. Щоправда, тоді дівчата тішились таким обливанням і в знак подяки дарували хлопцям писанки.

Яйце, фарбоване в червоний або оранжевий колір, символізувало Сонце. Такі яйця називалися «крашанками». Робилися також і «писанки» - яйця, розписані найчастіше під рослинний орнамент. Такі яйця символізували землю і те, що вона народить. Якщо крашанки робилися з варених яєць, то писанки  залишали сирими, щоб зберегти зародок, який передавав закладену в ньому силу майбутнього життя того, що зображувалося на яйці. Адже яйце - це модель творіння всесвіту.

Так само очевидно бабку циліндричної форми з білою патокою і розсипаними зернами на «голові» - символ чоловічого родючості. Нічого «сороміцького», як зараз намагаються представити деякі церковники, в цьому символі не було, це було шанування життєдайної сили, за допомогою якої задум Творця знаходить плоть. І якщо сучасна деградація людства перетворила велике таїнство творіння в «срамной» спосіб отримання задоволення - не бабка в цьому винна.

Сирна баба (звана чомусь зараз «паскою») - також символ творіння Всесвіту. Власне, саме слово «сир» - однокорінне зі словом «творіння». Як сир виходить з молока, знаходячи тверду форму з рідкої, так і задум Творця приймає з розвитком еволюції щільні матеріальні форми. До речі, наша Галактика називається Чумацький («молочний») шлях ... Той же корінь «твор» («твар») - в імені божества, яке шанувалося древніми русами в Великдень, - Істварог (Сварог, Іштварог). Порівняйте назву цього божества в інших мовах - Іштар, Астарта, Истер ... До слова, в Англії свято Воскресіння Христового називається саме Easter, на честь того самого божества (в даному випадку - богині) творіння. А East - як відомо, по-англійськи це Схід. На Схід від Англії завжди перебувала Русь ... Давайте ж не забувати своїх споконвічних, найдавніших традицій великого народу, в основі яких - зв'язок людства з Творцем, із Всесвітом, з Сонцем і Землею, з животворящими силами природи. Давайте святкувати Великдень - свято Творіння, пам'ятати про ті закони, які Творець поклав у будову Всесвіту. А це ті самі етичні закони, за якими жили наші предки і які прийшов нагадати людству Ісус. Він жив за цими законами, і тому зумів воскреснути. Давайте і ми жити за цими законами - і воскресимо велику могутню державу!