Вам, шановні батьки, у вільний від роботи час!
Тут знайдете приємне і корисне
Головний зміст і мета сімейного життя - виховання дітей. Головна школа виховання дітей - це взаємини чоловіка і дружини, батька і матері. (Сухомлинський В. А.)
Батьки люблять своїх дітей тривожною і поблажливою любов'ю, яка псує їх. Є інша любов, уважна та спокійна, яка робить їх чесними. І така - справжня любов батьків. (Д.Дідро)
Коли батьки заважають дітям дорослішати
Гіперопікою називають такі дії батьків, коли вони занадто довго захищають дітей від знань і досвіду, тримають їх у невіданні, в той час як малюки повинні пізнавати навколишній світ. Така поведінка старших робить дітей надмірно залежними від дорослих. Новини з теми Соціо-ігрова педагогіка Заплануйте уроки пам’яті трагедії Бабиного Яру Створено онлайн-візитівку українського авангарду Музична гра — гра в радість Надано методичні рекомендації щодо викладання навчальних предметів у ЗНЗ Усі батьки хочуть по можливості захистити своїх дітей від шкоди і травм, від інформації про війни, злочини, злиднях і від гнітючих сімейних проблем. Проте дітей не можна захистити від усіх неприємностей, адже завдання батьків ― підготувати їх до сприйняття життя таким, яким воно є. До багатьох питань, безумовно, потрібно ставитися з почуттям такту і обережністю. Інформацію про навколишній світ варто підносити з урахуванням рівня інтелектуального та емоційного рівня розвитку малюка. Так, наприклад, якщо чотирирічна дитина почула про вбивство або зґвалтування, варто дати просту відповідь і залишити цю тему. Замовчування, з іншого боку, не буде вдалою тактикою, адже рано чи пізно будь-яка інформація, якою б неприємною вона не була, стане відомою молодій людині. І коли настане момент для прийняття самостійних рішень, їй тільки перешкодить те, що батьки надмірно опікали її. Якщо деякі неприємні життєві факти обрушаться на неї раптово, це може в такому ступені її потрясти, що все буде здаватися їй загрозливим і непоправним. Крім того, вона зрозуміє, що батьки приховували від неї правду, і може втратити до них довіру. Діти зазвичай своїми питаннями, манерою поведінки і реакцією на відповіді показують, наскільки вони здатні розуміти і скільки їм би хотілося ще дізнатися. Вони можуть витримати набагато більше, ніж думають дорослі. Інший раз до таких подій як війна, або навіть смерть когось з родичів, діти відносяться легше, ніж дорослі. Варто говорити про різні сторони життя ― хороших і поганих, щоб у дитини склалися реалістичні уявлення про життя. Однак акцент важливо робити на тому, що хоча в світі є зло, але, все ж, є й добре і світле, до якого варто завжди прагнути.
Джерело: http://www.pedrada.com.ua/news/3293-batki-ditjam-doroslishati
Будь-яке використання матеріалів можливе лише за наявності гіперпосилання.
Як правильно вчити та виховувати гіперактивну дитину
Коли дитина грає в футбол чи займається з ентузіазмом іншими активними видами спорту, дорослі не бачать особливих проблем у її поведінці. Але коли гіперактивність зачіпає процес навчання, дітей беруться лікувати. Новини з теми Соціо-ігрова педагогіка Заплануйте уроки пам’яті трагедії Бабиного Яру Створено онлайн-візитівку українського авангарду Музична гра — гра в радість Надано методичні рекомендації щодо викладання навчальних предметів у ЗНЗ Дехто вважає дитячу гіперактивність подібною до хвороби. Педагоги й лікарі намагаються застосувати до таких дітей спеціальні заходи, виправити дитячий характер медикаментами. Багато фахівців вважають, що проблема надмірної активності сучасних дітей, як певна патологія, останнім часом активізувалася. Маленьких пацієнтів ставлять на облік у невропатолога, їх лікують сильно діючими ліками. До 50-х років медики гіперактивним станом дитячої психіки значення не надавали, але в 1957 році це поява розладу психіки описали, як захворювання. Правда, це не заважає існуванню іншої точки зору фахівців, які вважають, що гіперактивність ― це нормальна реакція поведінки підростаючого покоління. Частина медиків вважають, що гіперактивність є способом адаптуватися до сучасного ритму. Деякі історичні фігури (Ейнштейн, Моцарт) володіли явними ознаками гіперактивності. Гіперактивність асимілювалася сьогодні з культурними, соціальними, економічними політичними, змінами останнього п’ятдесятиріччя. Треба чітко розуміти різницю між гіперактивною дитиною та просто дуже активною. Коли дитина грає в футбол чи займається з ентузіазмом іншими активними видами спорту, дорослі не бачать особливих проблем у її поведінці. Але коли гіперактивність зачіпає процес навчання, дітей беруться лікувати. Дитячу гіперактивність фахівці розуміють, як такий психологічний і фізичний розвиток дитини, який проявляється дефіцитом уваги, імпульсивністю, підвищеною руховою активністю, збудливістю. Надактивна дитина намагається встигнути більше, але ця його квапливість непродуктивна. Дитина не може нормально познайомиться з одним предметом, як уже зацікавився іншим. Вона кидає свої колишні справи, починає нові і так далі ― до безкінечності. Така поведінка провокує появу ускладнень особистісного характеру. Дитині важко вчитися, сприймати реалії навколишнього світу, спілкуватися з однолітками, дорослими, батьками. За даними медиків близько п’ятої частини молодших школярів (зазвичай хлопчиків) гіперактивні. У ході дорослішання гіперактивність може зійти нанівець. Це може статися навіть цілком природним шляхом, але особливо розраховувати на це не варто. Приблизно 70% дітей, які були гіперактивні, будучи дошкільнятами або молодшими школярами, зберігають риси надактивності, будучи підлітками. Багато хто поводить себе агресивно, схильні до насильства, час від часу затримуються в органах міліції, схильні до суїциду. Розвиток надмірно активної дитини важливо тримати під контролем, вміло коригувати. Причини цього хворобливого стану такі. При даному захворюванні уражаються лобові частки мозку, які відповідають за планомірне ведення дій, за поведінковий контроль. Порушуються довільні регуляції свідомої психічної діяльності, порушується доцільність поведінки. Структури мозку, які контролюють поведінкові емоційні реакції, стають слабкими. Інші структури, які відповідають за зворотний процес (активізацію психічної життєдіяльності), залишившись без гальм, починають на всю потужність працювати. Дитина, розвиваючи яскраву діяльність, не в змозі її мотивувати, не може толком на ній сконцентруватися. Коріння гіперактивності поки не надто очевидні. Можливо, це: ― спадкова схильність ― пошкодження органіки мозку зародку (головного) ще під час вагітності або після пологових травмах ― соціальні, психологічні травми, які обумовлені неправильним вихованням, умовами проживання, нездорової обстановкою в сім’ї. Надактивну дитину доведеться навчати за спеціальною програмою, яку складуть разом психологи, педагоги, лікарі, батьки. Навчальні завдання потрібно робити невеликими, щоб дитина виконувала їх не надто довго. Можливо, віддати перевагу індивідуальній формі навчання. Потрібно хвалити дитину за кожен її успіх. Звести до мінімуму використання словосполучення «не можна», а якщо говорити, то стриманим і спокійним тоном. Необхідно також обов’язково стежити, щоб у дитини був чіткий розпорядок дня, оберігати дитину від перевтоми, намагайтися обмежити під час ігор спілкування малюка тільки з одним другом. Важливо уникати місць великого скупчення людей. Треба щодня гуляти з дитиною на свіжому повітрі та займатися з нею спортом, щоб направити її активність в позитивне русло.
Джерело: http://www.pedrada.com.ua/news/3320-pravilno-vchiti-vikhovuvati-giperaktivnu-ditinu
Будь-яке використання матеріалів можливе лише за наявності гіперпосилання.
|
Комп’ютерна залежність у підлітків
|
|
Люди, які довгий час проводять у комп'ютерних іграх, називаються комп'ютерними наркоманами. При звичайній наркоманії існує психофізична залежність, а при даній - залежність відходить від комп'ютера. Ігромани одержують від нього задоволення і не можуть без нього обійтися. Взагалі термін «комп'ютерний наркоман» - не науковий. У медицині він називається «комп'ютерний психоз» - розлад особистості, крайній прояв патологічного захоплення. Людина не може відірватися від комп'ютера, починає переживати емоції фантастичного змісту, втрачає почуття реальності і поводиться зовсім неадекватно. Найстрашніше в цьому те, що немає критичного відношення до власної поведінки. Такі люди дуже потайливі, не про що не хочуть говорити. Комп'ютер - єдине на чому вони розкриваються. Не секрет, що здобуваючи персональний комп'ютер, батьки надіялись на розширення можливостей домашньої освіти для дитини, адже відомо, що кількість навчальних ігрових програм сьогодні величезна. Але досить часто виникає несподівана ситуація: дитина з отриманим практично безмежним інформаційним ресурсом просто грає. Спочатку це навіть зручно дорослим, - по-перше, вона у них на очах, а не блукає невідомо де; по-друге, тихо сидить і нікому не заважає; по-третє, начебто чимось розумним зайнята, і взагалі знання комп'ютера сьогодні скрізь знадобляться. Але негативний вплив довгих годин, проведених у віртуальній реальності, батьки, на жаль, не помічають. І це явище може погано позначитися не тільки на їхніх дітях, але і на стосунках з ними, навіть на сімейному кліматі взагалі. Кореспондент газети «Шкільний психолог» пропонувала московським підліткам таке питання: "Хто, на їхню думку, найбільш сильно «зависає» в ігровій комп'ютерній діяльності?". На що були отримані в рівних пропорціях наступні відповіді: «це люди, яким не повезло з друзями», «які не вміють спілкуватися», «вони самотні і їм нема куди піти», «дурні, яким більше нема чого робити» і висловлювання, згідно яким «це звичайні люди, їм просто цікаво щось робити самим», «нормальні хлопці», «вони так класно відпочивають» і т.п. Як причини власної захопленості комп'ютерними іграми підлітки виділяли: «цікаво» (більш 80% відповідей), «кайф від перемоги», «довести самому собі, що я це можу» (більш 50% відповідей), «це круто, престижно, модно», «про це говорять друзі», «щоб не виглядати дурнем» (близько 30% висловлювань).»
ПЕРШІ ОЗНАКИ КОМП'ЮТЕРНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ДИТИНИ: • пропуски шкільних занять через комп'ютерну гру вдома або відвідування комп'ютерного клубу; • просиджування біля комп'ютера у нічний час; • приймання їжі під час комп'ютерної гри; • асоціювання себе з героями комп'ютерних ігор; • відсутність інших захоплень, крім комп'ютерних ігор; • віддавання переваги комп'ютерним іграм, а не спілкуванню; • загальний час, проведений за грою, перевищує час виконання домашніх завдань, прогулянок, спілкування з батьками і однолітками, інших захоплень; • дитина не уявляє, чим себе зайняти, коли комп'ютер зламався; • конфлікти з батьками та їх шантажування у відповідь на заборону проводити час за комп'ютером.
ПРОФІЛАКТИКА КОМП'ЮТЕРНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ Визнайте, що у Вас є залежність. Ви не зможете боротися з нею, поки не зрозумієте, що схильні до неї. Знайдіть якийсь інтерес, що стане для вас альтернативою комп'ютеру. Відвідуйте різні групи і клуби, займайтеся спортом, музикою, танцями, співом та ін. Поповнюйте запас Ваших знань. Напевно є безліч книг, які б Ви давно хотіли прочитати. Почитайте енциклопедію натомість проглядання Вікіпедії. Заплануйте сімейний вечір. Замість того, щоб дивитися телевізор або проводити час поодинці, зберіться разом із сім’єю, повечеряйте, а потім придумайте спільну розвагу, наприклад, пограйте в настільну гру. Встановіть ліміт часу роботи Вашого комп`ютера. Визначте скільки разів на тиждень Вам необхідно виходити в Інтернет. Вимикайте комп`ютер, якщо у Вас немає необхідності в ньому. Використовуйте таймер. Перш ніж сісти за комп`ютер, встановіть таймер на 30 хвилин. Сигнал нагадає вам, скільки часу Ви провели за комп`ютером. Зідзвонюйтеся і зустрічайтеся з друзями замість того, щоб тримати з ними зв`язок через Інтернет. Намагайтеся триматися осторонь від сайтів, які можуть викликати звикання. В основному це соціальні мережі, форуми чи сайти розваг. Якщо Ви відчуваєте, що Ваша залежність від цих сайтів занадто сильна, просто заблокуйте їх. |
Комп'ютерна залежність - це розлад вольового контролю, не викликаного хімічними речовинами. Багатогодинне просиджування за комп'ютером, дискомфорт у реальному житті, порушення сну, нервове і фізичне виснаження - все це симптоми цієї нової психічної хвороби, такої ж нещадної як наркоманія, алкоголізм і паління, з тією лише різницею, що руйнує повільніше. Хворі навіть поводяться однаково: і алкоголік, і наркоман, і курець в один голос стверджують, що «просто балуються, але можуть кинути». У практиці американських психоаналітиків чимало випадків, коли, "підсівши на комп'ютери", люди забували про власних дітей, кидали роботу, подавали на розлучення. Саме жахливе, що потерпілі починали оцінювати ситуацію вже постфактум.
| 26.08.2011, 21:50 | |
|
Порада перша:
|
|
Взаємовідносини батьків і дітей
Важковиховувані підлітки
Морально-етичне виховання у родині
Десять заповідей для батьків від Януша Корчака 
Видатний польський педагог, письменник, лікар та громадський діяч жив заради дітей і під час війни загинув у газовій камері разом зі своїми вихованцями ...
Ім'я Януша Корчака внесено у «святці» світової педагогіки. З-під його пера вийшло дуже багато творів, у тому числі казки для найменших, а головне - більше 20 книг, присвячених вихованню дітей. Серед них особливе місце займає своєрідний маніфест гуманізму «Як любити дитину».
Усім своїм життям Януш Корчак довів свою любов і повагу до дітей. І не просто до дітей, а до найбільш знедолених - сиріт. У 1914 році він активно брав участь в організації дитячих притулків в Україні, потім у 1918 році після повернення до Варшави, продовжив розпочату справу і керував притулками. У роки окупації Польщі фашистською Німеччиною Корчак разом із вихованцями «Будинку сиріт» був поміщений у Варшавське гетто, де стоїчно боровся за життя дітей – добував їм їжу та медикаменти. Він відхилив всі пропозиції шанувальників свого таланту вивести його, польського єврея, з гетто і врятувати від лап фашистів. У серпні 1942 Корчак разом з викладачами та 200 вихованцями «Будинок сиріт» відправився в концентраційний табір Треблінку, де прийняв разом з ними смерть у газовій камері.
На згадку про 70-річчя трагічної смерті Корчака (5 серпня 1942 року) постановою Сейму Польської республіки 2012 рік оголошений роком Януша Корчака. Ідеї Корчака не втратили актуальності й сьогодні, адже нині його все більше й ширше визнають як предтечу цілої низки педагогічних течій, а корчаківське розуміння прав дитини є вихідною точкою для багатьох сучасних авторів. Найважливіші елементи корчаківської концепції виховання можна коротко сформулювати тезами:
-
заперечення насильства – фізичного, вербального, що є наслідком вікової переваги або посади;
-
ідея виховної інтеракції між дорослими, дітьми, що розширює дефініцію класичної педагогіки;
-
впевненість, що дитина є людиною, такою ж мірою, як і дорослий;
-
принцип, що виховний процес має брати до уваги індивідуальність кожної дитини;
-
віра, що дитина найкраще знає власні потреби, прагнення й емоції, отже, вона повинна мати право на те, щоб дорослі враховували її думку;
-
визнання за дитиною права на пошану, незнання й невдачі, особистий простір, власну думку й власність;
-
переконаність у тому, що процес розвитку дитини – це тяжка праця.
У спадок нам Януш Корчак залишив багато дивних, добрих і повчальних книг. Українською видані його книги: «Пригоди короля Мацюся», «Дитя людське: Вибрані твори», «На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться», «Правила життя», «Мацюсеві пригоди», «Як любити дітей».
У тому числі і десять заповідей для батьків, які актуальні й сьогодні, через десятки років:
1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти чи такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
2. Не вимагай від дитини платити за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя. Як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, та - третьому. Це і є незворотній закон подяки.
3. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.
4. Не стався до проблем дитини зверхньо. Життя дане кожному під силу, і будь упевнений, їй вона важка не менше, ніж тобі, а може бути, і більше, оскільки у неї немає досвіду.
5. Не принижуй!
6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини - її зустрічі з дітьми. Звертай на них якомога більше уваги - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Муч, якщо можеш, але не робиш. Пам'ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.
8. Дитина - це не тиран, який заволодіває усім твоїм життям, і не тільки плід твоєї плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвивання у ній творчого вогню. Дитина розгортається, як сувій від любові матері і батька, у яких буде рости не «наше», не «своє», не «власне» дитя, а таємнича душа, дана на зберігання і супровід, поки недосвідчена і беззахисна.
9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому те, що не хотів би, щоб робили твоєму.
10. Люби свою дитину будь-якою - неталановитою, негарною, невдахою, люби дурною, некерованою маленькою дитиною, люби незграбним, егоїстичним, сердитим підлітком, люби таким, що не виправдав твоїх надій та очікування, потайним, дивним, нещасним дорослим ... Спілкуючись із дитиною - радій, радій завжди з повним правом, тому що дитина - це твоє свято, яке поки що з тобою.
Книга Януша Корчака "Правила життя" має стояти у вашій бібліотеці на почесному місці. Прочитайте цю книгу обов'язково: вона змінить ваші уявлення про виховання дітей та поверне вас у дитинство, щоб ви краще розуміли своїх дітей.
ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ВІД ДИТИНИ.
ДИТЯЧІ ПРОХАННЯ:
· Окрім їжі, дайте мені тепло, сердечність, безпечний спокій і вашу любов.
· Дозвольте втішатися моїми замислами в цьому дивному світі постійних змін.
· Дозвольте в міру моїх сил сідати, ставати, ходити, бігати, лазити, стрибати.
· Не кажіть, що я співаю, бавлюся чи експериментую «забагато», «задовго», «часто».
· Дозвольте мені ставити запитання й отримувати відверті відповіді, а також експериментувати, шукати й досліджувати.
· Не карайте мене, коли я і так переживаю через невдачу, сама ж бо невдача є вже карою для мене.
· Говоріть до мене очима, серцем, посмішкою, вашими руками: ваші слова не завжди для мене зрозумілі.
· Нехай довкола мене живуть гарні, ніжні й лагідні люди.
· Нехай панує мир – передумова мого розвитку.
· У вашій хаті дайте мені у власність один куточок, частинку вашої уваги й вашого часу.
· Навчіть мене розуміти й відчувати красу, тішитися й радіти з усього, хоча б і з найбільшої дурнички.
· Підтримуйте і заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю сотню помилок.
· Будьте терплячізі мною, я ж бо є тільки дитиною і учнем.
· Надайте мені частину відповідальності, відповідну до моїх сил і можливостей.
· Навчіть мене брати участь у забавах, заняттях, у праці.
· Зробіть так, щоб у мене була можливість відчути свою значущість і потрібність для вас, своє місце у планах родини й школи.
· Будьте до мене доброзичливими, лояльними, то я навчусятак само віддячувати іншим людям.
· Покажіть, як дотримуватися обіцянки й даного слова.
· Нехай ніколи не боятимуся втратити вашу любов.
· Не передавайте мені ваші острахи і побоювання.
· Допоможіть мені перемагати біль, марні забаганки, тішитися майбутніми радощами.
· Навчіть мене знаходити рівновагу, коли ви на мене гніваєтеся; не боятися вашого гніву, коли він справедливий і виправданий.
· Не розбещуйте мене, бо цим ви мене псуєте. Я дуже добре знаю, що не обов’язково надавати мені все, що я вимагаю. Я просто випробовую вас.
· Не бійтеся бути вимогливими зі мною. Я надаю перевагу саме такому підходу. Це дозволяє мені самовизначатись.
· Не покладайтеся на силу в стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що реагувати слід лише на силу. Я відгукуюсь із більшою готовністю на ваші ініціативи.
· Не будьте непослідовними. Це збиває мене з пантелику й змушує вперто намагатись у всіх випадках залишити останнє слово за собою.
· Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати, - це похитне мою віру у вас.
· Не піддавайтесь на мої провокації, коли я кажу або роблю щось тільки для того, щоб роздратувати вас, а то надалі я намагатимуся досягти ще більших перемог.
· Не засмучуйтесь занадто від моїх слів: «Я