Про заходи до Дня пам’яті жертв голодоморів

З метою вшанування загиблих від геноциду Українського народу, вчиненого тоталітарним сталінським режимом, Міністерство освіти і науки України рекомендує загальноосвітнім, професійно-технічним та вищим навчальним закладам 27 листопада поточного року провести Урок пам’яті «З присвятою замордованим голодом…», а також організувати  оглядові екскурсії для учнів 10 – 11 класів та студентів  до краєзнавчих музеїв (районних будинків культури), де будуть експонуватись фотодокументальні стенди інформаційно-просвітницького проекту «Спротив геноциду», створені на матеріалах Українського інституту національної пам’яті.

МОН також рекомендує навчальним закладам залучити дітей і молодь до скорботних заходів 28 листопада 2015 року, зокрема, загальнонаціональної хвилини мовчання о 16.00 та акції «Запали свічку»

Український інститут національної пам’яті

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

до вшанування у загальноосвітніх навчальних закладах загиблих

від Голодомору 1932 – 1933 років (до Дня пам’яті жертв Голодомору)

Вступ

Мета проведення заходів

Історична довідка

Подолання інформаційної блокади

Рекомендації щодо форми і методів проведення заходів

Всеукраїнська акція “Запали свічку”

Додаток 1. “Люди Правди. Щоб світ знав!” – гасло цьогорічної просвітницької кампанії

Додаток 2. Голодомор у художній літературі та корисні інтернет-посилання

Додаток 3. Перелік художніх і документальних фільмів про Голодомор

Вступ

Голодомор – акт геноциду Українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їх фізичне знищення. Така політика режиму – злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

Визнання Голодомору 1932 –1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, ухваленим  Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року підтверджено висновки слідчих Служби Безпеки України щодо Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, П.Постишева, С.Косіора, В.Чубаря, М.Хатаєвича, які умисно організували геноцид частини української національної групи.

Багато десятиліть у СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Сталінський режим створив систему приховування правди про свій злочин вбивства голодом мільйонів українців у 1932 – 1933 роках. Тодішнє керівництво СРСР блокувало будь-яку інформацію про реальну ситуацію в Україні. Воно свідомо дезорієнтувало світову громадськість – мовляв, у них ніхто не голодує. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували в оточеній залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли своїми публікаціями донести світові правду про злочин убивства там мільйонів людей.

У радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі, листах до партійних “вождів” або ж родичам за кордон, але навіть у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу. Та попри всі небезпеки були люди, які не могли замовчати цей злочин. Вони намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу.

Ми називаємо їх “Людьми Правди”. І цього року особливо вшановуємо їх – за їхні чесність і мужність. Ці Люди за сферою діяльності абсолютно різні – від колгоспного сторожа на Харківщині до Президента Ради Ліги Націй. Але усіх їх об’єднує спільне прагнення – донести до суспільства правду про страшні злочини комуністичної влади (див. додаток 1).

Мета проведення заходів з ушанування пам’яті загиблих від Голодомору:

• поглибити знання в учнів про Голодомор як геноциду Українського народу, його причини, перебіг і наслідки;
• акцентувати на тому, що Голодомор 1932 – 1933 років був наслідком не стихійного лиха, а спланованих системних заходів тоталітарного комуністичного режиму, був злочином геноциду;
• наголосити на сміливому чині Людей Правди та особливостях їх внеску у викриття злочинів комуністичного режиму;
• сприяти розвитку всіх видів інтелекту (академічному, практичному, креативному, емоційному й соціальному) як головної умови всебічного розвитку особистості, її самореалізації як громадянина України;
• виховувати почуття стурбованості долею невинних жертв тоталітарного режиму, навчати сприймати чужу біду та біль як свій власний;
• залучення учнівської молоді до меморіальних заходів із вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу – Голодомору 1932 – 1933 років в Україні, зокрема акції “Запали свічку”.

Історична довідка

Чому українців вбивали голодом? 

Після Жовтневого перевороту впродовж 1917 – 1921 років на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Ними шляхом прямої окупації була знищена демократична Українська Народна Республіка, проголошена у 1917 році. Досвід важкої боротьби із українськими рухом змусив комуністичний режим для зміцнення свого становища в Україні піти на створення у 1919  – 1920 роках квазідержави УСРР зі столицею у Харкові та певні поступки українському національному рухові.

Україна в 1920-х роках переживала культурний ренесанс європейського зразка. Під гаслом “Геть від Москви!”, тут формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу під гаслом “Геть від Москви!”. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця цього періоду в СРСР був встановлений тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих і великих груп людей за професійною, національною, релігійною, партійною ознаками) негайно жорстоко карався та придушувався.

Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.

Як?

Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину, або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалась “ліквідація” найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю до 1,2 млн селян.  Однак, не дивлячись на це, до жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68% селянських господарств та 72 % орної землі. Загалом в Україні було ліквідовано понад 352 тисячі “розкуркулених” господарств.

Не зважаючи на це, Україна залишалась центром спротиву тоталітарному режиму. Упродовж перших семи місяців 1932 року на Україну припадає 56 % від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі.

Улітку 1932 року через наростання спротиву Й.Сталін із оточенням приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення не “втратити Україну”.

Реалізація плану з організації штучного голоду

Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВД оточили українські міста (бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств.

До чого це призвело?

Саме за цей менш ніж календарний рік (1932 – 1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв.

Перші оцінки кількості загиблих з’явилися ще у 1933 році. Вже тоді називались цифри і 7 і навіть 9 млн загиблих від штучно організованого голоду.  Оцінки сучасних дослідників щодо кількості убитих голодом в Україні у 1932 – 1933 роках також значно різняться – від 1,8 до 7 і навіть 10 млн жертв.

Темою підрахунку втрат України у Голодоморі 1932 – 1933 років із 2007 року займається Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України імені М.Птухи. За висновками фахівців Інституту, які увійшли до матеріалів кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні 1932 – 1933 років, через Голодомор в УСРР загинуло 3 млн 941 тис. осіб. Непрямі втрати (дефіцит народжень) унаслідок Голодомору в Україні в 1932 – 1934 роках дорівнюють 600 тис. осіб.

Аналіз етнічного складу прямих демографічних втрат свідчить, що було вчинено вбивство голодом саме етнічних українців – втрати українців в тогочасних межах УСРР становлять 3 млн 597 тис. осіб або 91,2% від загальної кількості прямих втрат.

Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів. Ученими Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені М.Птухи для Гарвардського університету створена карта втрат УСРР у Голодоморі. За даними вчених, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерло понад половини населення.  Смертність перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів. У нинішніх  Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донецькій і Луганській області – у 3–4 рази.

Голод став зброєю масового біологічного знищення українців. Він на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям як етносу було завдано смертельної рани. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині.

Подолання інформаційної блокади

Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали –“продовольчими труднощами”.

Дії влади з приховування фактів голоду підтверджують злочинну сутність політики сталінського тоталітарного режиму з організації Голодомору.

В Радянському Союзі режиму Й.Сталіна вдалося завдяки страху перед репресіями майже повністю вилучити пам’ять про Голодомор із публічного простору. Сталінський режим прагнув приховати Голодомор не тільки від зовнішнього світу, а й від нащадків. Сільрадам наказано при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932 – 1933 рр. вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено). Практично до кінця 80-х років ХХ ст. в СРСР офіційно заперечувалася наявність Голодомору та його жертв у 1932 – 1933 рр. Однак приховати цей страшний злочин не вдалося.

Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР М.Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється  насправді.

Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го здійснює поїздку в Україну й надсилає свої статті про те, що там діється, до “The Manchester Guardian”.  Тоді ж репортажі британського журналіста Ґарета Джоунза про Голодомор в Україні виходили у Великій Британії, США, Німеччині.

Публікації про ситуацію в Україні з’являлися також у французькій, австрійській, польській, бельгійській пресі. Так, у Бельгії упродовж 4 місяців до вересня 1933 року в 17 виданнях було опубліковано біля 50 статей і повідомлень про ситуацію в Україні.

Населення Західної України, яка на той час перебувала у складі Польщі, не залишилося байдужим до горя українців по той бік Збруча. Одним із найпотужніших був голос митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 24 липня 1933 року він проголошує відозву “Україна в передсмертних судорогах”. Наступного дня, 25 липня 1933 року 35 громадських організацій і партій у Львові об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України. Він став координатором допомоги жертвам штучного голоду та поширення інформації про цей злочин комуністичного режиму.

29 вересня 1933 року завдяки зусиллям українських діячів, на засідання Ради Ліги Націй її президент Йоган Людвіґ Мовінкель  –  Прем’єр-міністр Норвегії – ініціював обговорення голоду у радянській Україні. Рада передала це питання до Міжнародного товариства Червоного Хреста. Але Москва відкинула пропоновану допомогу голодуючим людям. У жовтні 1933 року в австрійській столиці Відні за ініціативою кардинала Теодора Інніцера створено спеціальний комітет для надання допомоги жителям радянської України.

У 1934 році з’являються перші книги, у яких розкриваються теми Голодомору в Україні. Американський журналіст та історик Вільям Генрі Чемберлин,  який зумів відвідати Україну у жовтні 1933-го, наступного року оприлюднив факти про Голодомор у книзі “Залізна доба Росії”. У 1934 році було видано і перший художній твір про Голодомор в Україні – роман “Марія” українського письменника Уласа Самчука.

Після Другої світової війни в Європі та Північній Америці опубліковано перші спогади, мемуари та наукові дослідження про Голодомор. Українці, які його пережили й після війни опинилися у країнах вільного світу, разом із західними, зокрема американськими вченими, громадськими та політичними діячами збирали свідчення, вшановували пам’ять жертв, проводили наукові дослідження, видавали матеріали.

1953 року американський юрист Рафаель Лемкін, який запровадив у світову правову термінологію термін "геноцид", охарактеризував Голодомор як “класичний приклад геноциду”.

1963 року в Нью-Йорку виходить друком роман Василя Барки “Жовтий князь” про голодні 1932-1933 роки. Сьогодні цей роман є найвідомішим художнім твором про ті події.

Під час відлиги 1960-х років тема голоду спочатку проривається крізь цензурні заборони, посідає важливе місце в публікаціях і заявах дисидентів в Радянському Союзі: Є. Сверстюка, В. Чорновола, М. Руденка та інших.

Визначальними ж у збереженні пам’яті про Голодомор стали заходи із відзначення його 50-х роковин 1983-го, передусім у США та Канаді, що набули міжнародного розголосу. Тоді ж у канадському місті Едмонтоні було споруджено перший пам'ятник жертвам Голодомору 1932 –1933 років.

1984 року Конгрес США створює спеціальну Комісію з розслідування штучного голоду в Україні у складі двох сенаторів та чотирьох осіб від Палати представників. Виконавчим директором Комісії став американський історик Джеймс Мейс. Комісія, спираючись на заслухані свідчення очевидців і проведені дослідження, дійшла такого висновку: “Йосиф Сталін та його оточення вчинили акт геноциду проти українського народу в 1932–1933 роках”. Звіт комісії Конгрес США схвалив 1988 року.

1986 року виходить книга американського історика Роберта Конквеста “Жнива скорботи”, яка привернула увагу до Голодомору західної академічної спільноти та широкої громадськості.

1988 року за ініціативою Світового Конгресу Вільних Українців створено Міжнародну комісію юристів, яка мала дослідити свідчення про Голодомор 1932-1933 років, його причини, наслідки й винуватців. До її складу увійшли поважні юристи найвищої кваліфікації, фахівці із міжнародного та кримінального права зі Швеції, Великої Британії, Аргентини, Бельгії, Франції, США та Канади. Члени комісії дійшли до висновку, що Голодомор 1932 – 1933 років був актом геноциду проти української нації.

Під впливом усіх цих викриттів СРСР врешті-решт змушений був визнати факт голоду 1932 – 1933 років. Перед розпадом Радянського Союзу у 1988 – 1989 роках в Україні встановлено перші пам’ятники жертвам Голодомору – на Київщині та в Харкові.

Першими в тоді ще радянській Україні ґрунтовно досліджувати тему Голодомору 1932 – 1933 років почали Володимир Маняк та його дружина Лідія Коваленко-Маняк. Вони із 1987-го збирають документальні джерела та свідчення більше ніж 1000 очевидців подій початку 1930-х. І у 1991-му видають книгу “33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал”.

З особливою силою правда про Голодомор зазвучала в незалежній Україні після 1991 року. З того часу українські історики провели величезну роботу, результатом якої стали тисячі великих і малих досліджень, присвячених Голодомору. Поряд із вивченням історії Голодомору розгортається рух за увічнення пам’яті загиблих, складання списків жертв, збір спогадів і свідчень очевидців, яким удалося пережити трагедію. Результатом зусиль громадськості і держави стало визнання Голодомору актом геноциду низкою іноземних держав і міжнародних організацій.

У 19

Рекомендації щодо форми і методів проведення заходів

У виборі календарної дати проведення заходів, присвячених ушануванню пам’яті загиблих від Голодомору, рекомендуємо тиждень із 23 по 30 листопада 2015 року, оскільки 28 листопада – День пам’яті жертв Голодомору. Також ці методичні рекомендації можуть бути використані під час вивчення теми з історії України 10 класу “Соціально-економічні перетворення в радянській Україні. (1929 – 1938 рр.)”.

Обираючи місце, форми, методи та прийоми проведення заходу, педагогам слід враховувати вікові особливості учнів; забезпечення класу (школи) технічними засобами навчання. Заходи, присвячені вшануванню пам’яті жертв трагедії, можуть бути проведені на рівні навчального закладу, кількох паралельних класів та / або на рівні класу. Також бажано приділити особливу увагу оформленню приміщень, де проводитимуться заходи: дотримуватися скорботних кольорів, використовувати композиції із колосків, кетягів калини, перетягнутих траурною стрічкою, хліба, рушників та іншу традиційну народну символіку та побутово-ужиткові предмети.

Пропонуємо також традиційно провести 27 листопада поточного року Урок пам’яті “З присвятою замордованим голодом…” Окрім цього рекомендуємо залучати учнів до упорядкування місць пам’яті, до меморіальних заходів (загальнодержавних, обласних, регіональних), присвячених Дню пам’яті жертв Голодомору. Відповідно до Указу Президента України № 635 від 13 листопада 2015 року “Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів” 28 листопада цього року в Києві відбудуться жалобні заходи на території Національного музею “Меморіал жертв Голодомору”. В інших населених пунктах також відбудуться відповідні заходи.

Рекомендовані форми проведення заходів:

• Урок пам’яті “З присвятою замордованим голодом…”.
• Комбінований урок: “Злочин влади – трагедія народу”, “Колективізація і Голодомор в Україні: події, факти, уроки”.
• Музейні, меморіальні та віртуальні екскурсії до місць пам’яті жертв Голодомору.
• Історичний проект із залученням учнів до збору свідчень про Голодомор, документальних і наукових матеріалів: “Родинні спогади про Голодомор”, “Я – дослідник історії Голодомору свого міста / селища / села”.
• Круглий стіл: “Уроки Голодомору і сучасна Україна”, “Перерване буття українського села”.
• Соціодрами[1]: “Завжди є ті, хто говорять правду”, “Ваші мертві вибрали мене…”.
• Читацькі конференції: “Табу на правду. Чому в СРСР забороняли говорити про Голодомор”, “Демографічні зміни України внаслідок Голодомору. Вплив на сьогодення”, “Голодні очі. Змарноване дитинство”.
• Семінари: “Кривава ціна українського хліба 20-30-х років ХХ століття”, “Упокорення голодом”.
• Урок прес-конференція “Вони не мовчали, щоби світ знав”.
• Фестиваль презентацій “Розірваний круг життя. Монументальне мистецтво світу на знак вшанування жертв Голодомору в Україні”.
• Відео-урок з обговоренням “Жнива скорботи”.
• Написання творів і рефератів на одну з тем: “Голгофа голодною смертю”, “Чорна дошка пам’яті”, “Люди Правди” (див. додаток 1).
• Застосування інтерактивних методів навчання, наприклад: “Відкритий мікрофон”, “Портфоліо”, “Займи позицію”.

Всеукраїнська акція “Запали свічку”

В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку в Україні у четверту суботу листопада на пам’ять про тих людей, які померли з голоду, запалюють свічки. Цього року 28 листопада 2015 року о 16 годині Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання на знак вшанування всіх убитих голодом.

Опісля біля могил і меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору 1932 – 1933 років, на центральних площах і вулицях міст і сіл України, на підвіконнях власних осель українці запалюють свічки і лампадки. О 16.00 прийдіть до меморіалу, пам’ятника чи хреста пам’яті жертв голодоморів у вашому місті чи селі, щоби вшанувати пам’ять убитих голодом. А із настанням темряви запаліть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, нашу віру у майбутнє.

роман